Казимир Малевич: київське народження і київські роки

Народився в Києві, але де саме

Казимир Малевич народився 23 лютого 1879 року (11 лютого за старим стилем) у Києві, у католицькій родині Северина і Людвіги Малевичів, у якій було чотирнадцятеро дітей. У старих виданнях трапляється 1878 рік, але метрична книга підтверджує саме 1879-й. Батько був інженером цукрової промисловості, тож сім'я постійно переїжджала: Поділля, Харківщина, Чернігівщина. До сімнадцяти років Казимир встиг пожити в Пархомівці, Білопіллі, Вовчку, Конотопі.

З адресою народження все складніше. Довго вважали, що Малевич з'явився на світ у будинку № 15 на Бульйонській вулиці, яка за радянських часів звалася вулицею Боженка. Через цю версію 2012 року вулицю й перейменували на його честь. Новіші дослідження вказують на інше місце, будинок тітки художника на Жилянській, тож питання поки лишається відкритим.

Конотоп і київська рисувальна школа

Перше враження від живопису він згадував з дитинства в Білопіллі: туди приїхали художники, і дітей, які ніколи не бачили живих митців, це, за його словами, сильно схвилювало. Малювати Малевич почав аматором у Конотопі, у 1894–1895 роках. Потім приїхав до Києва і в 1895–1896 роках навчався в рисувальній школі Миколи Мурашка, де серед викладачів був Микола Пимоненко. Деякі джерела продовжують це навчання до 1897 року.

Київський урок виявився коротким. Далі були майже десять років у Курську, а 1904 року переїзд до Москви. З 1910 року Малевич брав участь у художніх виставках, а в грудні 1915-го на виставці «0,10» показав 39 безпредметних робіт, зведених до геометричних форм. Серед них був і «Чорний квадрат».

Супрематизм, Вітебськ, Ленінград

Малевич став одним з основоположників супрематизму, а в його ранніх роботах Енциклопедія сучасної України бачить поєднання кубізму, футуризму й експресіонізму. Він багато писав про власний метод: книжки «Від кубізму до супрематизму» (1916) і «Супрематизм» (1920) стали маніфестами нового мистецтва. Серед робіт того часу ЕСУ окремо називає полотно «Супрематизм. Жовте і чорне» (1916), а «Чорний квадрат» датує 1915 роком.

Після революції Малевич викладав. У 1919–1922 роках він працював у художній школі Вітебська, потім очолював Інститут художньої культури в Ленінграді. Ця посада тривала до середини 1920-х, а наприкінці десятиліття художник вирушив туди, звідки починав.

Значна частина його спадщини опинилася далеко від Києва. Енциклопедія сучасної України називає серед власників його робіт амстердамський Стеделейк-музей, Державний Російський музей і Третьяковську галерею. В Україні твори Малевича зберігає Національний художній музей.

Знову в Києві: 1928–1930

За даними ЕСУ, у 1928–1930 роках Малевич був професором Київського художнього інституту. Вікіпедія датує переїзд 1927 роком і згадує, що добрі умови для роботи йому допоміг створити нарком освіти Микола Скрипник. Колегами Малевича в інституті були Федір Кричевський, Михайло Бойчук, Віктор Пальмов, Вадим Меллер, Олександр Богомазов, Володимир Татлін і Василь Касіян. У Києві його тексти виходили в журналі «Авангард». Харківська «Нова генерація» публікувала статті Малевича про мистецтво в 1928–1929 роках, а 1930-го надрукувала його працю про залежність між кольором і формою в малярстві.

1930 року в Києві відкрилася персональна виставка Малевича, роком раніше він мав виставку в Москві. Тоді ж з'явилися його пізні селянські полотна, серед яких ЕСУ називає «Жницю» (1928). Художник повертався до фігури, але вже після досвіду безпредметного живопису.

Київський період обірвався, коли в Україні почалися репресії проти інтелігенції, і Малевич повернувся до Ленінграда. Він ще планував знову перебратися до Києва, але восени 1930 року його заарештували в Ленінграді. В анкетах 1920-х він записував себе українцем, а в матеріалах кримінальної справи 1930 року назвав себе поляком і українцем.

Де шукати Малевича в Києві

Помер Малевич 15 травня 1935 року в Ленінграді. Поховали його в селі Немчинівка під Москвою, але могилу під час Другої світової війни втратили, а пам'ятний знак 1988 року стоїть приблизно за два кілометри від справжнього місця.

У Києві про художника нагадує передусім вулиця Казимира Малевича; до речі, у будинку № 11 на ній працює Інститут електрозварювання імені Патона. Роботи Малевича є в колекції Національного художнього музею України на Грушевського, 6. Що з них виставлено зараз, краще перевірити на сайті музею.

Національний банк 2019 року, до 140-річчя художника, випустив пам'ятну монету номіналом 2 гривні. Його ім'я носять вулиці в Броварах, Вінниці, Сумах і Харкові, а в Конотопі, де він почав малювати, стоїть пам'ятник.

Останні роки додали ще кілька жестів визнання. На початку 2025 року картини Малевича визнали національним культурним надбанням України, а 2024-го вийшов художній фільм Дарії Онищенко «Малевич». Раніше про київське коріння художника зняли документальні стрічки «Малевич. Український квадрат» (2018) і «Малевич. Народжений в Україні» (2019).