Микола Лисенко: київська біографія композитора

Від Гриньків до Київського університету

Микола Лисенко народився 22 березня 1842 року (10 березня за старим стилем) у селі Гриньки на Полтавщині. Музиці його почали вчити з п'яти років, з домашніми вчителями. До Києва він уперше потрапив хлопцем: у 1852–1855 роках жив і вчився в міських пансіонах, і саме тут написав свій перший твір, польку.

Потім була Друга харківська гімназія, де Лисенко почав виступати як піаніст. Вищу освіту він здобув в Університеті святого Володимира на природничому відділенні й 1865 року отримав ступінь кандидата природничих наук. Біологом він так і не став.

Музика взяла гору. Лисенко вчився в Лейпцизькій консерваторії, яку закінчив 1869 року: фортепіано в Карла Райнеке, гармонію і контрапункт у Ернста Ріхтера. У 1874–1876 роках він ще вдосконалював оркестровку в Петербурзі в Миколи Римського-Корсакова.

Київський учитель, хоровик і громадівець

Після навчання Лисенко оселився в Києві назавжди. З 1878 року викладав фортепіано в Інституті шляхетних дівчат, давав приватні уроки, збирав і обробляв народні пісні. Хорові концерти, які він організовував, ставали подіями для всього українського Києва, а сам композитор був одним з найактивніших членів Старої громади.

За ці десятиліття з'явилися опери «Тарас Бульба» за Гоголем, яку вважають найсильнішою з його опер, «Енеїда» (1910) за Котляревським, «Ноктюрн» (1911). Для «Наталки Полтавки» він дописав увертюру й оперні антракти, цю редакцію датують 1889 роком. Ще понад 120 солоспівів і романсів на слова Івана Франка, Лесі Українки та інших поетів і хоровий «Заповіт».

Окремо варто згадати хоровий твір «Боже великий, єдиний» на слова Олександра Кониського. Енциклопедія сучасної України називає його духовним гімном незалежної України. 1905 року Лисенко заснував у Києві музичне товариство «Київський Боян».

Школа, з якої виросла консерваторія

1904 року Лисенко відкрив у Києві музично-драматичну школу і став її першим директором. ЕСУ називає її першою на сході України школою такого типу з українською мовою навчання. Сам засновник викладав фортепіано, вів клас композиції, ансамблю й оперний клас.

Викладацький склад зібрався сильний: скрипку вела Олена Вонсовська, віолончель Яків Шебелик, теорію музики й композицію Григорій Любомирський, історію драми читав Володимир Перетц. Сценічну майстерність викладала зокрема Марія Старицька, а пантоміму Михайло Бурачек. 1908 року тут відкрили перший професійний клас бандури, де викладали Гнат Хоткевич та Іван Кучугура-Кучеренко.

1912 року школа отримала ім'я засновника, з 1913-го її очолювала донька композитора Мар'яна Лисенко, і за неї помітно зросли і викладацький склад, і кількість учнів. 1918 року школу перетворили на Музично-драматичний інститут імені Лисенка, а за даними ЕСУ, 1934-го його реорганізували в Київську консерваторію, нинішню Національну музичну академію України.

Будинок на Саксаганського

Найдовша київська адреса Лисенка сьогодні звучить як вулиця Саксаганського, 95-б, колишня Маріїнсько-Благовіщенська. Будинок звели 1894 року за проєктом архітектора Хойнацького, належав він учителеві Миколі Гвоздику. У серпні того ж року композитор винайняв другий поверх і прожив тут до смерті в листопаді 1912-го; в окремих довідниках початок проживання вказано як 1898 рік.

Поряд, у будинку № 97, з 1899 року жила родина Косачів, тож Лесю Українку й Лисенка можна вважати сусідами. Раніше композитор мешкав на Рейтарській, 19. У тому ж кварталі між Саксаганського і Жилянською жив Михайло Старицький, його меморіальний музей відкрили 2002 року.

Спершу пам'ять про композитора зберігала кімната-музей у консерваторії, згодом її фонди перейшли до меморіального будинку. Експозиція тут працює з 1980 року, а з 1987-го входить до Музею видатних діячів української культури. На першому поверсі розповідають про творчість, у вітальні стоїть концертний рояль «Блютнер» і портрет Лисенка роботи Осипа Куриласа. На другому відтворено кабінет за фотографіями, а на стінах висять народні інструменти з колекції композитора: колісна ліра, торбан, цимбали, кобза.

Пам'ять у місті

Помер Лисенко раптово, від серцевого нападу, 6 листопада 1912 року (24 жовтня за старим стилем) у Києві, де прожив понад сорок років. Похований на Байковому кладовищі. Енциклопедія сучасної України називає його першим українським композитором, який писав у різних жанрах на основі українського фольклору.

Пам'ятник композиторові стоїть біля Національної опери на Театральній площі. Його відкрили 29 грудня 1965 року; скульптор Олександр Ковальов, архітектор Василь Гнєздилов. Ім'я Лисенка носять Колонний зал Національної філармонії України (з 1962 року) і Київська середня спеціалізована музична школа-інтернат, а Міжнародний конкурс імені Лисенка проводять з 1962-го.

Поза Києвом його ім'я мають Львівська національна музична академія і Харківський театр опери та балету, а вулиці Лисенка є в багатьох українських містах. У столиці ж найпростіший маршрут пам'яті займає пів дня: будинок-музей на Саксаганського, пам'ятник біля опери і Байкове кладовище.