Леся Українка і Київ

Волинське дитинство і домашня освіта

Лариса Косач, відома як Леся Українка, народилася 25 лютого 1871 року (13 лютого за старим стилем) у Новограді-Волинському, нині Звягель. Батько, Петро Косач, був юристом, мати, Олена Пчілка, письменницею й етнографинею, а в родині був і відомий учений та публіцист Михайло Драгоманов, Лесин дядько. Формально Леся ніде не навчалася: мови, історію й літературу вона опанувала вдома, з репетиторами і самотужки.

Дитинство і юність пройшли переважно в Колодяжному на Волині, де родина з перервами жила з 1881 до 1907 року. Того ж 1881-го дівчинка застудилася, коли дивилася на водосвяття на річці Стир. Почалися болі, які потім переросли в тяжку хворобу; лікарі зрештою діагностували туберкульоз, і з ним вона боролася до кінця життя.

«Плеяда» і київське коло

Київ для Лесі почався з людей. У 1888 році разом із братом Михайлом вона заснувала тут молодіжний літературний гурток «Плеяда», який діяв до 1893-го. До нього входили Людмила Старицька-Черняхівська, Іван Стешенко, Володимир Самійленко, Агатангел Кримський, Максим Славинський. Плеядівці перекладали європейських авторів (Леся разом зі Славинським узялася за Гейне і Данте) і готували збірки «Весна», «Десна» та «Спілка», які заборонила цензура. Через учасників гурток мав зв'язки з Лисенком, Франком і Коцюбинським.

Близькою була і родина Лисенків. Леся брала уроки фортепіано в Ольги О'Коннор-Лисенко, дружини композитора, а з Миколою Лисенком потім жила по сусідству: композитор займав другий поверх сусіднього будинку, нинішнього № 95-б на тій самій вулиці. На початку 1896 року разом з Іваном Стешенком вона заснувала в Києві гурток «Українська соціал-демократія».

Перші книжки виходили саме в ці роки: «На крилах пісень» (1893), «Думи і мрії» (1899). Київське літературно-артистичне товариство нагородило її премією за «Голосні струни» (1897). А 1903 року в київському видавництві вийшла зібрана нею книжка дитячих ігор, пісень і казок з Волині.

Маріїнсько-Благовіщенська, 97

Головна київська адреса поетеси сьогодні звучить як вулиця Саксаганського, 97, а тоді це була Маріїнсько-Благовіщенська. За даними Інституту літератури НАН України, родина Косачів жила тут у 1899–1909 роках. На початку вересня 1899-го Леся повернулася до Києва після операції в Берліні вже в нову квартиру.

Поруч жили Микола Лисенко і Михайло Старицький, а в цьому ж будинку містилися редакції журналів, які видавала Олена Пчілка. У січні 1907 року в квартирі Косачів поліція провела обшук. Сам будинок, за даними ЕСУ, звели 1889 року за проєктом архітектора Миколи Горденіна, і тепер він має статус пам'ятки національного значення.

Тепер це частина Музею видатних діячів української культури, який створили 1987 року на основі київських музеїв Лесі Українки та Миколи Лисенка. За даними ЕСУ, меморіальну квартиру Косачів відкрили 1991 року, літературну експозицію 1996-го, а в усьому комплексі близько 50 тисяч експонатів.

Весілля, хвороба, похорон

У березні 1907 року Леся переїхала з Колодяжного до Києва. 7 серпня вона обвінчалася з Климентом Квіткою, юристом і фольклористом, у Вознесенській церкві на Деміївці; до того вони вже жили в цивільному шлюбі. Подружжя оселилося на Великій Підвальній, 32. Климент Квітка згодом став відомим етномузикологом.

Через хворобу Леся подовгу жила в Криму і лікувалася за кордоном, тож Київ у її біографії постійно чергувався з дорогою. Останні роки дали її найвідоміші драми: «Лісова пісня» (1911), «Камінний господар» (1912), «Бояриня». Загалом вона написала близько двадцяти драматичних творів. Померла Леся Українка 1 серпня 1913 року (19 липня за старим стилем) у грузинському містечку Сурамі.

Тіло доставили залізницею до Києва приблизно через тиждень, а наступного дня відбувся похорон. Поліція обмежила процесію і заборонила співи та промови. Поховали поетесу на Байковому кладовищі поряд з батьком і братом; 1930 року там же поховали її матір.

Пам'ятники і назви

На могилі на Байковому стоїть бронзово-гранітний пам'ятник роботи Галини Петрашевич, встановлений 1939 року. З 1951 року поховання має статус пам'ятки історії.

Найвідоміший київський пам'ятник поетесі стоїть на площі Лесі Українки. Його відкрили 3 вересня 1973 року; автори, скульпторка Галина Кальченко та архітектор Анатолій Ігнащенко, отримали за нього Шевченківську премію. Ще одну скульптуру 1965 року можна знайти в Маріїнському парку.

Ім'я Лесі Українки носять бульвар і площа в Києві, Центральна бібліотека для дорослих (з 1943 року) і Національний академічний драматичний театр. Її портрет є на банкноті номіналом 200 гривень.

Київ не єдине місто, де пам'ятають поетесу. За Енциклопедією історії України, музеї Лесі Українки працюють у восьми місцях країни, зокрема в Колодяжному, де меморіальний музей відкрили ще 1949 року. Але саме в Києві можна за один день пройти від її квартири на Саксаганського до могили на Байковому.