Микола Амосов: півстоліття в Києві

З півночі до Києва

Микола Амосов народився 19 грудня 1913 року (6 грудня за старим стилем) у селі Ольхове на півночі Росії. Пізніше село затопило Рибінське водосховище. 1939 року Амосов з відзнакою закінчив Архангельський медичний інститут, а наступного року ще й заочний індустріальний інститут: дипломною роботою інженера став проєкт великого літака з паровою турбіною.

Війну він пройшов провідним хірургом польового рухомого госпіталю. Після неї працював у Москві, в Інституті швидкої допомоги імені Скліфосовського, а в 1947–1952 роках був головним торакальним хірургом Брянської області. 1952 року Амосов переїхав до Києва і прожив тут до кінця життя, майже півстоліття. Усе, чим він відомий як хірург, учений і письменник, зроблено саме в київські роки.

Легені, серце і перші в Україні операції

Київ Амосов почав з легень. Уже 1952 року він зробив перші в Україні резекції легень, а в березні 1953-го захистив докторську дисертацію про резекцію легень при туберкульозі. Його вважають основоположником резекційної хірургії легень в Україні.

1955 року він першим в Україні почав оперувати вади серця і створив у Київському інституті вдосконалення лікарів першу в країні кафедру грудної хірургії та анестезіології. Кафедру очолював до 1970 року. Того ж 1955-го з'явилася перша в Україні клініка серцевої хірургії.

Далі були операції, які довідники фіксують як перші: 1958 року на серці зі штучним кровообігом (одним з перших в СРСР), 1963-го перше в Союзі протезування мітрального клапана, 1965-го антитромботичні протези клапанів, які ЕСУ називає світовим пріоритетом. За розвиток грудної хірургії Амосов 1961 року отримав Ленінську премію.

Досвід він узагальнював у монографіях: «Пневмонектомія і резекції легень при туберкульозі» (1957), «Операції на серці з штучним кровообігом» (1962), «Хірургія вад серця» (1979). Це були робочі книжки для хірургів, написані за результатами власних операцій.

Інститут на вулиці Амосова

Клініка серцевої хірургії довго існувала у складі Київського інституту туберкульозу і грудної хірургії, де Амосов з 1978 року був заступником директора. У травні 1983 року з неї утворили самостійний Київський науково-дослідний інститут серцево-судинної хірургії. Директором, за спогадами самого Амосова, його призначили на наполягання першого секретаря ЦК Компартії України Володимира Щербицького. Він очолював інститут до 1988 року, а потім став його почесним директором.

2003 року інститут отримав ім'я засновника. Того ж року вулицю, де він стоїть, узвіз Протасів Яр, перейменували на вулицю Миколи Амосова. Сьогодні це Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М. М. Амосова НАМН України; адреса: вулиця Миколи Амосова, 6.

Вулиця має довгу медичну історію. Колись вона звалася Лікарняною, а поруч з інститутом Амосова стоять Інститут епідеміології та інфекційних хвороб імені Громашевського та Інститут фтизіатрії і пульмонології імені Яновського. На території кардіоінституту є також церква святого Миколая Чудотворця.

Кібернетика і книжки

Паралельно з хірургією Амосов десятиліттями керував відділом біокібернетики в Інституті кібернетики АН УРСР; ЕСУ дає кілька варіантів дат, найчастіше 1959–1990 роки. Його цікавило, як моделювати мислення, психіку й суспільство; звідси книжки «Штучний розум» (1969), «Алгоритми розуму» (1973) і «Природа людини» (1983). Енциклопедія сучасної України недарма називає його водночас хірургом, біокібернетиком, філософом і письменником.

Широкому читачеві Амосов відомий насамперед як письменник. Повість «Думки і серце» вийшла в 1960-х, потім були «Записки з майбутнього», «ППГ-2266» про польовий госпіталь, «Книга про щастя і нещастя». Наприкінці життя Амосов писав про власний спосіб жити довше: «Роздуми про здоров'я» (1977), «Подолання старості» (1996), «Моя система здоров'я» (1997). Між ними вийшли «Серце і фізичні вправи» (1985) та філософське «Кредо» (1992).

Нагороди і пам'ять

Амосов помер 12 грудня 2002 року в Києві від інфаркту, у віці 88 років; у статті ЕСУ вказано 13 грудня. Похований на Байковому кладовищі, надгробок встановили рівно через рік після смерті.

Він був Героєм Соціалістичної Праці (1973), академіком НАН України (1969) і Академії медичних наук України (1993), лауреатом Ленінської премії та державних премій УРСР і України, почесним громадянином Києва. Серед нагород незалежної України є Почесна відзнака Президента (1993) та орден «За заслуги» II ступеня. 2003 року НАН України заснувала премію імені Амосова, а його ім'я носить мала планета № 2948.

У Києві є й меморіальна дошка з бронзовим барельєфом роботи Григорія Хусіда. Найкращою ж пам'яттю, мабуть, лишається сам інститут, що виріс з його клініки 1955 року. Пацієнти, які сьогодні їдуть туди на операцію, вже на табличці вулиці бачать, кому завдячують цим місцем.