Владислав Городецький: архітектор Будинку з химерами

Шляхтич з Поділля

Владислав Городецький народився 4 червня 1863 року (23 травня за старим стилем) у селі Шолудьки на Поділлі, нині це Немирівський район Вінниччини. Він походив з польської шляхетської родини. Учився в Одесі, у реальному училищі святого Павла, а 1890 року закінчив Петербурзьку академію мистецтв.

Того ж року молодий архітектор переїхав до Києва і пропрацював тут майже три десятиліття. Починав помічником архітектора Київського навчального округу, займав посаду міського архітектора, а заразом мав власний бізнес, цементний завод «Тон». За ці роки він залишив кілька будівель, без яких сьогодні важко уявити центр Києва.

Музей, кенаса і виставка на Черепановій горі

Першими великими київськими роботами Городецького стали проєкти кінця 1890-х. 1895 року він брав участь у плануванні й забудові садиби Мерінга. 1897-го працював на Всеросійській сільськогосподарській і промисловій виставці на схилах Черепанової гори, де, зокрема, проєктував павільйони Потоцьких.

Тоді ж будували Музей старожитностей і мистецтв на теперішній вулиці Грушевського, 6. Конкурсний проєкт належав Петру Бойцову, а Городецький його переробив і довів будівництво до кінця на рубежі століть. Будинок у неогрецькому стилі сьогодні займає Національний художній музей України.

Майже одночасно, у 1898–1900 роках, на Ярославовому Валу, 7 з'явилася караїмська кенаса в мавританському стилі. Під час пізнішої перебудови будівля втратила купол, а нині в ній Будинок актора.

Будинок з химерами

Найвідоміша споруда Городецького стоїть на Банковій, 10, на схилі Кловського плато. Ділянку над крутим схилом вважали непридатною для будівництва, і Городецький купив її в кредит. Щоб утримати ґрунт, у схил забили близько 50 бетонних паль по п'ять метрів завдовжки. Будинок звели в 1901–1903 роках як прибутковий; через рельєф з одного боку в ньому три поверхи, з іншого шість.

Фасади й інтер'єри прикрасив італійський скульптор Еліо Саля, приятель архітектора: екзотичні звірі, русалки, фантастичні істоти, морські рептилії. Пояснення цьому бестіарію просте. Городецький був пристрасним мисливцем, ходив в експедиції на Кавказ, у Середню Азію, на Алтай і до Африки, а 1914 року видав у Києві книжку «В джунглях Африки. Щоденник мисливця».

Сам архітектор жив у квартирі № 3 площею 380 квадратних метрів, а решту шість квартир здавав. Навколо будинку ходить кілька легенд. Найпоширеніша каже, що його звели в жалобі за донькою, яка нібито втопилася; міський туристичний гід прямо називає це вигадкою, бо донька пережила батька.

Реальна історія прозаїчніша. 1911 року Городецький поїхав полювати в Африку, фінанси похитнулися, влітку 1912-го він заставив будинок, а 1913 року той перейшов до цукрового товариства. За радянських часів тут були квартири, ветеринарне управління військового округу, а 1944 року будинок отримав ЦК Компартії України, який облаштував тут поліклініку. У 2000–2004 роках будинок, що встиг дати тріщину і нахил, відреставрували, і тепер його використовують як офіційну резиденцію для заходів за участю президента.

Костел святого Миколая та інші роботи

Неоготичний костел святого Миколая на Великій Васильківській будували в 1899–1909 роках. Конкурсний проєкт належав Станіславу Воловському, а Городецький керував будівництвом і змінив задум, тож енциклопедії подають їх як співавторів. Висота храму 60 метрів.

Доля костелу виявилася драматичною. 1938 року його закрили, згодом тут були склади й архів, а з 1979 року Будинок органної та камерної музики. Після незалежності будівлю ділили концертна установа і парафія. 3 вересня 2021 року пожежа знищила орган, 20 грудня 2024-го під час обстрілу постраждали фасад і центральний вітраж, а 6 січня 2026 року Мінкульт передав костел римо-католицькій парафії в безоплатне користування на 50 років.

У Києві є й менш відомі його роботи: надгробок М. Лелявського на території Видубицького монастиря (1905) і неоготичний склеп родини Вітте на Байковому кладовищі. Поза Києвом Городецький реставрував палац Вишневецьких у Вишнівці, проєктував жіночу гімназію в Черкасах (1897), гімназію й училище в Умані (1898), усипальницю Потоцьких у Печері (1904) і віллу в Євпаторії.

Еміграція і пам'ять

1920 року Городецький з дружиною Корнелією Марр виїхав до Польщі й більше до Києва не повертався. У Варшаві працював у Міністерстві публічних робіт, згодом в американській фірмі Henry Ulen & Co. 1928 року фірма відправила його до Персії головним архітектором синдикату, що будував перські залізниці.

У Тегерані Городецький спроєктував залізничний вокзал. Там він і помер 3 січня 1930 року; похований на католицькій ділянці кладовища Дулаб.

У Києві його ім'ям названо вулицю Архітектора Городецького в центрі міста. 2004 року в Пасажі на Хрещатику, 15 встановили пам'ятник архітекторові, автори якого В. Щур, В. Сівко і В. Скульський. Укрпошта присвячувала Городецькому марку 2014 року і блок 2021-го, а Національний банк випустив пам'ятну монету.