Євген Патон: інженер, який зварив міст через Дніпро

Ніцца, Дрезден, Петербург

Євген Патон народився на початку березня 1870 року в Ніцці, у родині російського дипломата. Енциклопедії розходяться на один день: Енциклопедія історії України дає 5 березня, Енциклопедія сучасної України 4 березня. Місто народження в усіх джерелах те саме.

Інженерну освіту він здобув у Дрездені, закінчивши 1894 року інженерне відділення тамтешньої політехніки. У Російській імперії німецький диплом не визнавали, тож 1896-го Патон склав іспити ще й у Петербурзькому інституті інженерів шляхів сполучення. А 1904 року надійшло запрошення до Києва, яке визначило решту його життя.

Тридцять років у Київській політехніці

У Київському політехнічному інституті Патон заснував і очолив кафедру мостів, працював там з 1904 року з перервами до кінця 1930-х. У 1906–1907 роках він був деканом інженерно-будівельного факультету. Він розробив методи розрахунку металевих прогонів і заснував в Україні наукову школу мостобудування. Серед його учнів довідники називають Бориса Медовара і Володимира Підгаєцького.

Загалом за ним рахують близько 35 мостових проєктів, від Мухранського мосту в Тбілісі до мостів через Сож, Рось і Дніпро. Збірні сталеві мости його системи російська армія використовувала в Першу світову, і військові називали їх «патонівськими».

У Києві Патон спроєктував і допоміг збудувати пішохідний міст над Петрівською алеєю в парку на дніпровських схилах. У 1922–1924 роках він підготував проєкт відбудови колишнього Ланцюгового мосту, і новий міст імені Євгенії Бош поставили на опорах старого. У вересні 1941 року цей міст підірвали радянські сапери, відступаючи з міста.

Від лабораторії до Інституту електрозварювання

1929 року, майже в шістдесят, Патон узявся за нову тему. Того ж року його обрали академіком ВУАН, і він організував при академії зварювальну лабораторію та Електрозварювальний комітет, а 1934-го на їхній основі виник Інститут електрозварювання. Патон керував ним до самої смерті, а ім'я засновника інститут носить з 1947 року. У КПІ він паралельно заснував кафедру зварювання і керував нею в 1935–1939 роках.

У 1939–1940 роках Патон із групою співробітників розробив наукові основи автоматичного зварювання під флюсом і спеціальне обладнання для нього. На початку війни цей метод застосували у виробництві броні для танків Т-34. За ці роботи Патон отримав Сталінську премію (1941) і звання Героя Соціалістичної Праці (1943), а в 1945–1952 роках був віцепрезидентом Академії наук УРСР.

Інститут і сьогодні працює в Києві, на вулиці Казимира Малевича, 11. Згодом інститут очолив син засновника, Борис Патон.

Міст, якого він не побачив

Ідею суцільнозварного мосту через Дніпро Патон висунув ще 1930 року. Будівництво постійного металевого мосту почали 1939-го, але його перервала війна. Основні роботи припали на початок 1950-х: стінки балок зварювали на конвеєрі з грудня 1951-го, а монтаж і зварювання в руслі тривали з квітня 1952 до жовтня 1953 року. Автомати виконали 88 відсотків зварювання, понад 10 кілометрів швів. Для мосту навіть розробили окрему марку сталі, стійкішу до морозу і старіння.

Довоєнний задум мав інших авторів. Перший проєкт постійного мосту 1939 року підготували інженер В. Вахуркін і архітектор К. Яковлев, а 1940-го на Дніпропетровському заводі металоконструкцій почали виготовляти спеціальні зварні балки. Війна ці роботи зупинила, і повоєнний міст проєктувала вже нова команда.

Над мостом працювали інститут «Укрпроектсталькострукція», Інститут електрозварювання, трест «Мостобуд № 1» і Дніпропетровський завод металоконструкцій. Архітектурну частину зробили В. Ладний, Б. Приймак та І. Фокічева.

Сам Патон помер 12 серпня 1953 року в Києві, не доживши до відкриття. Рух мостом пустили 5 листопада того ж року, і споруда отримала його ім'я. Довжина мосту 1543 метри; Енциклопедія сучасної України називає його першим у світі суцільнозварним автодорожнім мостом балочної системи, а Американське зварювальне товариство внесло міст до переліку визначних зварних конструкцій XX століття.

Міст відтоді кілька разів реконструювали. 1968 року на ньому встановили декоративну металеву огорожу. Трамвай ходив ним з 1954 до 2004 року, а 2004-го проїжджу частину розширили з чотирьох до шести смуг. Проєкт 2008 року, за яким залізобетонне полотно мали замінити легшим металевим, відклали через брак грошей.

Де в Києві пам'ять про Патона

Найпомітніший пам'ятник інженеру, звісно, сам міст. У 2002 році на території КПІ, де Патон пропрацював понад три десятиліття, встановили пам'ятник ученому. Портрет Патона є також на пам'ятній срібній монеті Національного банку України.

Поховали Патона на Байковому кладовищі, на центральній алеї. Надгробок з граніту і бронзи за проєктом архітектора Авраама Мілецького з'явився 1954 року. Інститут на вулиці Малевича, 11 теж можна вважати пам'ятником: він виріс з лабораторії 1929 року. Вулиці його імені ЕСУ згадує у Львові, Херсоні, Бучі, Каховці та Харцизьку.