Хрещатик: від яру до головної вулиці

Хрещата долина і назва вулиці

Хрещатик лежить у долині між Липками і Старокиївською горою та з'єднує три площі: Європейську, майдан Незалежності і Бессарабську. Стара назва долини, Хрещата, найімовірніше означала «хрестоподібна»: тут перехрещувалися яри або сходилися дороги. Версію про зв'язок з місцем Хрещення киян на березі Дніпра енциклопедисти вважають дискусійною.

Були й екзотичніші пояснення. Один з дослідників виводив назву від перевісища, місця, де князі ставили сіті на звіра, і прямо заперечував будь-який зв'язок із Хрещенням Русі. Інші автори, навпаки, бачили тут дорогу до Дніпра, якою за Володимира йшли хреститися кияни, або хрещальне джерело біля ріки. Яка версія правильна, достеменно невідомо, тож енциклопедії обережно пишуть про хрестоподібну долину.

Офіційна назва теж усталилася не відразу. Після 1805 року вулицю називали Театральною, з 1830-х вона вважалася частиною Великої Васильківської, а назва Хрещатицька вживалася з 1837-го. 1923 року вулицю перейменували на честь Воровського, а під час окупації німці назвали її Ейхгорнштрасе.

Як яр став вулицею

Заселяти долину почали наприкінці XVIII століття; 1797 року тут постав двоповерховий палац Головінського. Після великої пожежі на Подолі 1811 року будівництво пожвавилося. Архітектор Андрій Меленський першим запропонував зробити Хрещатик центральною магістраллю міста, і за його проєктом у 1802–1805 роках звели перший міський театр на місці теперішнього Українського дому.

Остаточні обриси вулиці задав генеральний план 1837 року. На заселення вплинуло й будівництво Київської фортеці на Печерську в 1830–1850-х: мешканців звідти примусово переселяли. З 1827 року Хрещатик мостили кругляком, 1872-го тут з'явилися газове освітлення і водогін, а 1874-го базар перенесли на Бессарабську площу і роздали 118 ділянок під забудову.

Головна вулиця міста

У 1860–1870-х роках Хрещатик став головною вулицею Києва. Тут стояли міська дума (1876, архітектор О. Шіле), біржа (1885), пошта, найкращі магазини, готелі, банки, видавництва, згодом кінотеатри і клуби. Наприкінці XIX століття низькі класицистичні будиночки змінила суцільна забудова на три-чотири поверхи й вище, а на початку XX століття з'явився модерн.

1886 року на Хрещатику відкрилася перша державна телефонна станція. 1879 року вулицею пішли омнібуси, далі транспорт змінювався швидко: конка 1891 року, паровий трамвай 1892-го, електричний 1894-го. 1936 року проїжджу частину розширили й заасфальтували.

24 вересня 1941 року

Німецькі війська увійшли до Києва 19 вересня 1941 року. На п'ятий день окупації, 24 вересня, на Хрещатику почали вибухати радіокеровані міни, які заздалегідь заклали радянські спецпідрозділи. Першим злетів у повітря будинок на розі з Прорізною, де був магазин «Дитячий світ», далі вибухи пішли будинок за будинком.

Пожежа тривала близько двох тижнів. Від Хрещатика і сусідніх кварталів лишилися руїни; уціліли тільки перший і останній квартали парного боку. Скільки киян загинуло, невідомо; німців, за оцінками, загинуло близько трьохсот. Окупанти використали вибухи як привід для масових убивств: 29–30 вересня почалися розстріли в Бабиному Яру.

Відбудова і новий Хрещатик

Розчищати завали почали відразу після звільнення міста в листопаді 1943 року. 22 червня 1944 року оголосили всесоюзний конкурс на проєкт, до кінця року надійшло 22 роботи, але переможця так і не визначили. Того ж року під вулицею проклали колектор для комунікацій, 1945-го взялися за озеленення, а 1946-го на початку бульвару Шевченка поставили пам'ятник Леніну, який простояв до 2013 року.

Остаточний проєкт 1948 року доручили групі архітектора Олександра Власова, використавши ідеї конкурсних робіт О. Татія, В. Заболотного і В. Новикова. Коли 1949-го Власова перевели до Москви, будівництво очолив Анатолій Добровольський. Лівий бік вулиці підняли на два метри, висадили каштановий бульвар, а ширину між лініями забудови подекуди довели до 70–100 метрів.

Новий Хрещатик спланували асиметрично: на непарному боці житлові будинки, на парному адміністративні й громадські, а перші поверхи з обох боків віддали під магазини і ресторани. Ансамбль сформувався переважно в стилі сталінської архітектури; будинок нинішньої Київради на Хрещатику, 36 зводили в 1952–1957 роках. Частину пошкоджених споруд відновили, зокрема Пасаж (№ 15), колишній банк (№ 32) і ЦУМ. Під час кампанії 1955 року проти «архітектурних надмірностей» частину будівель, як-от готель «Москва» і павільйон метро 1960 року, довелося спрощувати.

Довжина вулиці близько 1,2 кілометра (Вікіпедія наводить 1,3). Після проголошення незалежності на Хрещатику 24 серпня не раз проходили військові паради. 2013 року Хрещатик отримав статус комплексної пам'ятки містобудування. З 2000 року у вихідні та святкові дні його перекривали для машин, а 2004-го і в 2013–2014 роках тут відбувалися масові акції Помаранчевої революції та Революції гідності.