Звідки взялися назви київських місцевостей

Поділ і Печерськ: рельєф і печери

Київські назви бувають двох типів. Одні прямо описують місце, і з ними сперечатися нема про що. Інші обросли легендами, і чесна відповідь на питання про їхнє походження звучить як «точно невідомо, але є кілька версій».

З Подолом усе просто. Назва походить від давнього слова «подолъ», тобто низина, низинна місцевість. Так воно і є: Поділ лежить на надзаплавній терасі Дніпра між київськими горами і нижньою течією Почайни, і в енциклопедіях його називають Нижнім містом.

У літописі Поділ уперше згадано під 945 роком. Археологи знайшли тут колоду, з якої будували житло, датовану 887 роком, а постійне поселення існувало щонайменше з кінця IX століття. У XII–XIII століттях Поділ займав близько 200 гектарів.

Печерськ отримав ім'я від печер Києво-Печерської лаври, заснованої 1051 року. Саме поселення почало складатися в XII столітті навколо монастиря і на місці колишнього села Берестове, де стояла резиденція київських князів. Тож назва тут не про рельєф, а про монахів, які починали з печер.

Оболонь: заплавні луки

Слово «оболонь» давньоукраїнське. Ним називали заплавні луки, низини біля річок, озер і ставків. Є й друге тлумачення: зовнішня межа, «оболонка» міста. Обидва значення пасують місцевості на низькому березі Дніпра на півночі Києва.

У літописах ця місцевість згадується як Болоння під 1096, 1151, 1161, 1169 і 1174 роками. Археологи знаходять тут сліди людей ще з IV тисячоліття до нашої ери.

Нинішня Оболонь як житловий масив з'явилася за генеральним планом Києва 1967 року. Промислову зону почали будувати 1970-го, житлові квартали 1972-го, а більшість будинків здали в 1973–1982 роках. Тож давня назва перейшла на зовсім новий район.

Куренівка: курені, сторожа чи межа

Тут версій кілька, і жодна не остаточна. Найпоширеніша виводить назву від слова «курінь», простої житлової будівлі. Історик Микола Закревський вважав, що після Андрусівського перемир'я 1667 року тут стояли курені прикордонної сторожі. Інші пов'язують назву з куренями козацького гарнізону, який стояв тут у середині XVII століття.

Професор Василь Яременко пропонував давнішу етимологію, від давньоруського «куръ», що означало межу поселення або міські стіни. Ще одна гіпотеза шукає корінь у назві струмка Курячий Брід, лівої притоки Сирця.

У документах XVIII–XIX століть трапляються й форми Коренівка, Коренівщина. Як приміське село Куренівка відома з першої половини XVIII століття, 1752 року тут було 49 дворів, що належали київському магістрату. До меж Києва Куренівку включили 1833 року.

Дарниця: легенди про дари

Назву Дарниці найчастіше пов'язують зі словом «дар». За легендою, княгиня Ольга влаштувала синові Святославу випробування на місці нинішньої Старої Дарниці, а потім подарувала йому цю землю. Інші перекази говорять про гостей, які навколішки підносили дари князям, або про іноземних послів, що зупинялися тут з подарунками.

Укладачі довідок чесно позначають усі ці версії як легендарні. Князівський двір стояв на правому березі, а не на лівому, а посольських садиб тут археологи не знайшли. Документально Дарниця відома з 1509 року: її згадано в рішенні суду у справі між Микільським і Печерським монастирями. До того ж кореня, від «дарувати», виводять і назву Дарницького озера.

Липки, Шулявка, Солом'янка, Деміївка

Липки названі на честь липової алеї, яку насадили в середині XVIII століття навколо Кловського палацу і вздовж нинішньої Липської вулиці. Дерев давно немає: один гай вирубали 1828 року, а в 1830-х, коли район почали щільно забудовувати, алею знищили за наказом генерал-губернатора Василя Левашова. Квартал на місці колишніх лип планував ще архітектор Андрій Меленський у 1806–1811 роках, а багатоповерхові будинки тут дозволили зводити лише з 1909 року.

Шулявку виводять від давнього «шелвова борка», тобто рідкого лісу з галявинами. У XVII столітті трапляються форми «Шелвов борок» і «Шелвово сельцо», у XVIII столітті вже Шулявка і Шулявщина.

Солом'янку, за найпоширенішою версією, назвали через солом'яні дахи: усі хати слобідки були криті соломою. Друга версія згадує ринок, де торгували збіжжям. Хати на місці теперішньої Нижньої Солом'янки вперше позначено на плані 1847 року, а назва «слобідка Солом'янка» з'являється на плані 1853–1858 років.

З Деміївкою найменше ясності. Одні пов'язують назву з прізвищем Деміїв, інші з дієсловом «дмити», тобто дути, і натякають на склодувів: Деміївський скляний завод працював тут з 1882 до 1997 року, а склодувні майстерні могли бути й раніше. Сама назва відома щонайменше з 1820-х років, а 1840-го історик і етнограф Домінік П'єр де ла Фліз записав «Село Нижня Либідь Деміївка», хоча де саме воно було, точно не встановлено.